Батьківський лекторій
Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ
Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.
Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.
ВИОКРЕМЛЮЮТЬ ТАКІ СТУПЕНІ АДАПТАЦІЇ:
- Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
- Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
- Важкий (триває від 2 місяців і більше) – паталогічна адаптація.
Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.
Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.
Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостійні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.
Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.
ЩОБ ПРОЦЕС АДАПТАЦІЇ НЕ ЗАТЯГУВАВСЯ, НЕОБХІДНО:
- Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
- Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
- У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
- Наблизити домашній режим до садкового;
- Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
- Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та в дитсадку.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ПРАВИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ РІДНИХ У ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ:
- Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
- Не залишати дитину на цілий день у групі;
- Гуляти на майданчику після відвідування садка;
- Давати із собою улюблені іграшки;
- Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
- Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
- Зустрічати дитину з посмішкою;
- Розповідати якомога більше позитивного про садок;
- Підтримувати самостійність дитини вдома.
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ: ДО ДИТЯЧОГО САДКА БЕЗ СЛІЗ
-
Налаштовуйте дитину на те, що в дошкільному закладі на неї чекає багато цікавого: знайомство з новими друзями, яскраві книжки, гарні іграшки, багато веселих розваг тощо. - Зберігайте спокій, не виявляйте перед дитиною свого занепокоєння, адже ваше хвилювання передається їй. Тоді дитина плакатиме, нервуватиме та відмовлятиметься йти до дитячого садка.
- Дозвольте дитині взяти із собою в дошкільний заклад улюблену іграшку або якийсь інший безпечний предмет із дому, аби в дитячому садку вона відчувала домашній затишок.
- Щоразу вигадуйте новий цікавий спосіб прощання з дитиною на порозі дошкільного закладу. Наприклад , ласкаві обійми, повітряний поцілунок, «секретне слово».тощо. Так, дитина буде зацікавлена виконанням цього ритуалу і легко відпускатиме вас.
- Наклейте в особистій шафі дитини в дошкільному закладі фото вашої родини. Це заспокоюватиме дитину у хвилини занепокоєння.
- Завжди будьте уважні до дитини, коли забираєте її з дитячого садка. Зокрема розпитуйте, чим вона займалася протягом дня, хваліть її малюнки чи інші творчі вироби, щиро дякуйте за подарунок, який дитина виготовила власноруч тощо.
- Усіляко демонструйте свою любов і турботу. Наприклад, скажіть, що протягом дня думали про неї, планували спільні заняття на вечір, приготували для неї щось смачне тощо.
- Обмежте відвідування гостей та масових заходів у період адаптації дитини до умов дошкільного закладу, не перевантажуйте її вдома розвивальними заняттями.
- Говоріть про дошкільний заклад у піднесеному настрої, ніколи не лякайте ним дитину, і головне – будьте терплячими
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ: ЯК СЛІД СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ В ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ
-
Не карайте дитину й не гнівайтеся на неї за те, що вона плаче в момент розлуки з вами на порозі дошкільного закладу або ще вдома при згадці про необхідність йти до дитячого садка. Пам’ятайте, що дитина має право на таку реакцію. Водночас суворе нагадування дитині про те, що вона «обіцяла не плакати», теж зовсім не ефективне. Позаяк дитина цього віку ще не вміє тримати слово. Тож ліпше ще раз нагадайте їй, що ви невдовзі обов’язково прийдете й заберете її додому. - Не лякайте дитину дошкільним закладом, використовуючи фрази на кшталт: «Ось будеш погано поводитися, знову до дитячого садка підеш!». Місце, яким лякають, ніколи не стане для дитини ні улюбленим, ні безпечним.
- Не відгукуйтеся негативно про вихователів і дошкільний заклад загалом у присутності дитини. Це може навести на думку, що дитячий садок – це нехороше місце, у якому працюють погані люди. У такому разі тривожність дитини не зникне взагалі.
- Не обманюйте дитину, кажучи, що ви прийдете дуже скоро, якщо насправді їй доведеться перебувати в дошкільному закладі півдня чи навіть повний день. Нехай ліпше дитина знає, що мама прийде нескоро, аніж марно чекатиме її цілий день. Адже в такому випадку вона може втратити довіру до найближчої людини.
Пам’ятка для батьків!
Ø Не поспішайте задовольняти бажання дитини.
Ø Не намагайтеся виконувати за сина чи доньку будь-яку справу.
Ø Давайте дитині постійні доручення, стежте за їх виконанням.
Ø Навчіться вислуховувати свою дитину, бути терплячими, не поспішайте закінчувати за неї фрази, не перебивайте не підганяйте.
Ø Не нав’язуйте дитині своєї волі, краще аргументовано доведіть, що так буде краще.
Ø Привчайте дитину до аргументації своїх вчинків: пропонуйте їй щоразу замислитися над тим, що вона хоче робити або що робить.
Ø Спонукайте дитину пізнавати довкілля.
Ø Створіть навколо маляти безпечні умови його перебування та пізнання.
Ø Пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюкання та зайвого спрощення, призначення та корисність різних речей, правила користування ними.
Ø Вчасно привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, продумайте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля.
Ø З найменшого віку привчайте шанувати й любити своїх батьків, бабусь й дідусів, братиків т сестричок; не допускайте їх самоствердження за рахунок інших.
Ø Поважайте свою дитину не принижуйте її гідність брутальними словами, глузуванням з її незграбності та неумілості, фізичними покараннями.
Ø Пам’ятайте: прикладом для дитини є її батьки.
Ø Любіть дитину не сліпою, а мудрою любов’ю, яка допоможе їй вирости гарною людиною, вдячною Вам і здатною до самореалізації в різних життєвих умовах.
Ø Не поспішайте задовольняти бажання дитини.
Ø Не намагайтеся виконувати за сина чи доньку будь-яку справу.
Ø Давайте дитині постійні доручення, стежте за їх виконанням.
Ø Навчіться вислуховувати свою дитину, бути терплячими, не поспішайте закінчувати за неї фрази, не перебивайте не підганяйте.
Ø Не нав’язуйте дитині своєї волі, краще аргументовано доведіть, що так буде краще.
Ø Привчайте дитину до аргументації своїх вчинків: пропонуйте їй щоразу замислитися над тим, що вона хоче робити або що робить.
Ø Спонукайте дитину пізнавати довкілля.
Ø Створіть навколо маляти безпечні умови його перебування та пізнання.
Ø Пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюкання та зайвого спрощення, призначення та корисність різних речей, правила користування ними.
Ø Вчасно привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, продумайте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля.
Ø З найменшого віку привчайте шанувати й любити своїх батьків, бабусь й дідусів, братиків т сестричок; не допускайте їх самоствердження за рахунок інших.
Ø Поважайте свою дитину не принижуйте її гідність брутальними словами, глузуванням з її незграбності та неумілості, фізичними покараннями.
Ø Пам’ятайте: прикладом для дитини є її батьки.
Ø Любіть дитину не сліпою, а мудрою любов’ю, яка допоможе їй вирости гарною людиною, вдячною Вам і здатною до самореалізації в різних життєвих умовах.
Рекомендації для батьків дітей, які йдуть до школи
Конкретними носіями всього того, чим має володіти дитина впродовж свого життя, є дорослі, які її виховують і навчають.
Д. Ельконін
Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).
Вступ до школи - переломний моменту житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це «кризовий період» у житті дитини, і ця «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному - від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до шко¬ли, або «шкільної зрілості».
Шкільна зрілість виявляється у:
1)морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки і зорово-рухової координації, а саме:
• фізичні показники довжини тіла, маси тіла;
• особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розви¬ток дитини: важкі пологи, травми, тривалі захворювання;
• темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);
• стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість; скільки разів у минулому році хворіла дитина, скільки днів;
2)інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, уваги);
3) комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, врахо¬вувати настрій та бажання інших людей тощо);
4)емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:
• робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);
• поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності.
• розуміти й адекватно виражати свої емоції;
• свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;
• уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;
• самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією);
5) мотиваційній готовності, що пе¬редбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:
• має належне уявлення про школу;
• позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;
• віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо);
• визнає авторитет учителя.
Школа з перших днів ставить перед дитиною низку завдань. їй необхідно успіш¬но опанувати навчальну діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучитися до життя у класному колективі, пристосуватися до нових умов розумової праці та режиму. Виконання кожного з цих завдань безпосередньо пов'язане з попереднім дос¬відом дитини.
Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю врахо¬вують психологічні аспекти проблеми.
Особливої уваги потребують, так звані, «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менше комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.
Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мала впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.
Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.
Конкретними носіями всього того, чим має володіти дитина впродовж свого життя, є дорослі, які її виховують і навчають.
Д. Ельконін
Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).
Вступ до школи - переломний моменту житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це «кризовий період» у житті дитини, і ця «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному - від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до шко¬ли, або «шкільної зрілості».
Шкільна зрілість виявляється у:
1)морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки і зорово-рухової координації, а саме:
• фізичні показники довжини тіла, маси тіла;
• особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розви¬ток дитини: важкі пологи, травми, тривалі захворювання;
• темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);
• стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість; скільки разів у минулому році хворіла дитина, скільки днів;
2)інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, уваги);
3) комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, врахо¬вувати настрій та бажання інших людей тощо);
4)емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:
• робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);
• поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності.
• розуміти й адекватно виражати свої емоції;
• свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;
• уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;
• самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією);
5) мотиваційній готовності, що пе¬редбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:
• має належне уявлення про школу;
• позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;
• віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо);
• визнає авторитет учителя.
Школа з перших днів ставить перед дитиною низку завдань. їй необхідно успіш¬но опанувати навчальну діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучитися до життя у класному колективі, пристосуватися до нових умов розумової праці та режиму. Виконання кожного з цих завдань безпосередньо пов'язане з попереднім дос¬відом дитини.
Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю врахо¬вують психологічні аспекти проблеми.
Особливої уваги потребують, так звані, «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менше комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.
Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мала впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.
Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.
